РОМАНТИКА СТЕПУ


РОМАНТИКА СТЕПУ

Зоряні ночі, пісні солов’їні,

Місяця світло і тиша нічна,

В небі високім ключі журавлині,

Запахи квітів і срібна роса.

Низько над лугом лелеки літають,

Чапля в болоті самотньо стоїть.

Там каченята в воді пропливають,

Коршун в повітрі над ними висить.

Жайвір у небі пісню співає,

Тихо в степу ковила шелестить.

Білі ромашки навколо сяють,

Сонце яскраво у небі горить.

Все це буває лише в Україні:

Річка вузенька у полі біжить

Смак полину степ вбира по краплині,

Перепел десь недалеко кричить.

29.01.2000

НЕ БЕРУСЯ

Не беруся інших я повчати,

Що і як робити на землі.

Буду я про те розповідати,

Пережить що довелось мені.

І не можна просто не згадати

Про кохання, вірність, доброту.

Віру і надію буду мати,

Що я однодумців скрізь знайду.

І хоча поняття ці високі

В декого і викликають сміх,

То це недалекі і жорстокі.

Що чекати від людців таких?

І не поспішайте насміхатись,

Гроші й груба сила — ще не все.

Як цього не довелось пізнати,

То життя у вас було пусте.

14.02.2000

НЕ МРІЮ

Пам’ятаю, люблю і ціню,

Як людину тебе поважаю.

Долі дякую, щедрому дню,

Що у друзях своїх тебе маю.

Є поняття для тебе святі,

Душу добру і серце ти маєш.

Ти для мене як світло в імлі

І зорею в житті моїм сяєш.

Як вона, ти далека і тут,

Недосяжна, усміхнена, мила.

Ще твої почуття розцвітуть,

Не забуду тебе до могили.

Та зв’язати з тобою свою

Долю я і не можу й не смію.

Тільки б усмішку бачить твою,

А про більше уже і не мрію.

5.03.2000

РОКСОЛАНА

Роксолано, свята ти і грішна,

Найчарівніша жінка землі.

Видно, долю призначив Всевишній,

Щоб з’явилась як сонце в імлі.

На Рогатин татари напали,

Повели на аркані у Крим.

І на ринку в Кафі продавали,

Та попала султану у дім.

І не знала невільниця бідна,

Чого їй у гаремі чекать:

Чи служниця вона підневільна,

Чи якусь буде владу там мать…

Де ж поділась Настуня Лісовська?

Не шукайте, її вже нема.

Бо султанша за волею долі

У країні османів вона. І вже звати її Роксолана. Як прекрасно ім’я це звучить. Це могутнього жінка султана, І весь світ перед нею дрижить.

Добровільно вона в мусульманську

Віру зараз сама перейшла,

А батьківську свою, християнську

В жертву владі своїй принесла.

А у ріднім краю — тільки чвари,

Ненавидить сусіда сусід.

До своїх і жорстокість, і заздрість.

Тому краще їй з турками жить.

У червоних загравах пожарищ

Вже пливе над руїнами дим.

Чоловік це красуні-султанші

Розправляється з світом усім.

І війна це їм кара від Бога,

Що не можуть, як люди, прожить.

У неволю їм буде дорога,

Якщо волю не можуть цінить.

Та ще сняться їй ночі духмяні,

Що найкращі з усіх на землі.

І краплини роси на світанні,

І співучі в садах солов’ї.

Є у неї багатство і влада,

Та спокою все рівно нема.

Бо єдина у неї розрада —

Це далека своя сторона.

19.04.2000

БІЛА БЕРЕЗА

Сестра моя біла береза,

Чому при дорозі стоїш,

І чому ти так невесело

Гілками на вітрі шумиш?

Листочки твої зелені

На гілочках білих висять,

Ласкаво й привітно до мене

Тихенько вони шелестять.

Їх вітер ледь-ледь колихає,

Як хвиля у морі біжить.

І сум у душі навіває

Ця зелень і неба блакить.

20.04.2000

ЧОРНА СТОРІНКА

У всі віки оспівували жінку —

Життя джерело й щастя на землі.

А я перегортаю ту сторінку,

Де чорна злоба й сонце уві млі.

Де замість матері і берегині

Розпутня і підступна самка зла.

І підкорятись їй усі повинні,

Яка б вона при цьому не була.

За це Господь нехай мене прощає,

Бо крім добра на світі є ще зло.

І хто в своїм житті його пізнає,

Це значить, що йому не повезло.

Добро і зло вживаються в нас разом.

Нехай перемагає скрізь добро.

І стануть у житті дороговказом

Любов і вірність, і душі тепло.

13.05.2000

СЕБЕ САМОГО

Одні живуть, на публіку щоб грать,

А для других життя — це не театр.

Вони живуть, щоб землю прикрашать,

Красу життя її спостерігать.

В одних надумане, нещире все.

А в інших все природно й тихо йде.

І дикі поняття один несе,

Життя других до правди їх веде.

Одні — ті вдома, між людей другі,

А інші — то однакові завжди.

Тих лицемірство у житті веде

Немов сліпців нещасних поводир.

Життя у нас — не цирк і не театр,

Та роль свою у ньому треба грать.

Не лицемірить і не шкодувать,

Себе самого в ньому зображать. 14.05.2000

ПОРА

Писав Шевченко “грязь Москви”

Про панство наше і підпанків,

Бо підлабузники вони,

Російські будуть до останку.

І на “нормальном языке»

В країні нашій розмовляють,

А мову краю, де живуть

І ігнорують, й зневажають.

Давно потрібно їх уже

Було поставити на місце.

Як в Україні живете,

То нами керувать не лізьте.

На Україну не шипіть,

Тоді претензій ми не маєм.

Не так, в Росію виїздіть,

Ми вас у себе не тримаєм.

Своєю мовою завжди

Ми будем гордо розмовляти.

Країни вільної сини,

Вже час нам гордість власну мати.

14.05.2000

НІХТО КРІМ ТЕБЕ

Ніхто крім тебе так не розуміє

Віршів і музики моєї звук.

Ніхто так вдалим творам не радіє,

Не бачить все найкраще, що навкруг.

Ніхто, крім тебе, не допомагає,

Поради не дає мені свої.

Ніхто, крім тебе, так мене не знає

І не цінує більше на землі.

Одній тобі натхненням зобов’язаний,

Даєш наснагу ти писать мені.

І всім найкращим, що у віршах сказано,

Завдячую одній лише тобі.

21.05.2000

[...]
Начало
[3267] [ 3268 ] [ 3269 ] [ 3270 ] [ 3271 ] [ 3272 ] [ 3273 ] [ 3274 ] [ 3275 ] [ 3276 ] [ 3277 ] [ 3278 ] [ 3279 ] [ 3280 ] [ 3281 ] [ 3282 ] [ 3283 ] [ 3284 ] [ 3285 ] [ 3286 ]

Информация с сайта: pv-gazeta.dp.ua